Bruno Schulz
Niski, o czarnych płonących oczach, zawsze jak gdyby trochę niedzisiejszy, ze wzburzoną stale czupryną, też czarną i niespokojną, z wychodzącymi ciągle poza koniec rękawa mankietami koszuli, najczęściej w popielatym ubraniu, nerwowy w każdym ruchu, a spokojny w każdym słowie – to profesor Bruno Schulz. Chód miał trochę platfusowy, kroki stawiał nieduże i nerwowe. Często zdarzało mu się „przechodzić” znaczną część godziny, bez zdania sobie zupełnie sprawy z faktu, że czterdziestu urwisów siedzi nad pulpitami.
Z reguły jednak zamyślenie profesora udzielało się i nam. Gdy chodził, patrząc nieustannie w brudne, zapuszczone terem podłogi, nikt nie śmiał mu przeszkodzić, choć na rysunkach i robotach zawsze było najgwarniej, najlepiej odrzynało się wówczas zadania i najbardziej smakowały „kanapki” kupowane u pani Liberowej, żony tercjana, co trzymała sklepik na dole, w kąciku obok drzwi, wychodzących na szkolny dziedziniec.
(Andrzej Chciuk „Atlantyda. Opowieść o Wielkim Księstwie Bałaku”. Warszawa, 2002. S. 39.)
Низький, із чорними променистими очима, завжди немовби трохи не з того часу, із чуприною, завжди скуйовдженою, також чорною і неспокійною, з манжетами сорочки, що знай вилазили з-під рукавів, найчастіше в сірому вбранні, нервовий у кожному русі й спокійний у кожному слові – це професор Бруно Шульц. Ходу мав трохи плоскостопу, кроки робив невеликі й нервові. Часто йому траплялося “проходити” більшу половину уроку – він зовсім не здавав собі справи, що за партами сидить сорок шибеників.
Однак зазвичай задума професора переходила і на нас. Коли він ходив, увесь час вдивляючись у брудну підлогу, намащену тером, ніхто не наважувався йому перешкодити, хоча на малюванні й на праці завжди було найгамірніше. Тоді найліпше переписувалися завдання і найбільше смакували «канапки», куплені в пані Ліберової, дружини шкільного сторожа, яка тримала крамничку внизу, в кутку біля дверей, що виходили на шкільне подвір’я.
(Анджей Хцюк «Атлантида. Розповідь про Велике Князівство Балаку». Переклад з польської, примітки та переднє слово Наталки Римської. Київ, 2011. С. 94.)
